Сьогоднішня новина про угоду з Росією – те, що я називаю “тільки не це”. Здається, президент щось пропустив в історії попередніх домовленостей з росіянами – від берестейських статей і до зеленого коридору в Іловайську.
Зрозуміло, що не стріляти краще ніж стріляти, але як можна бути таким одноклітинним? Якщо у мене в домі розбійники, то краще все ж стріляти.
Навіть якщо нічого з цього договору не виконувати – все одно санкції уже підважені.
І ось я ішов до адміністрації президента такий пригнічений і в думках про ненависть до тупості, про клятих свинопасів І все таке.
Хрещатик як завжди, просто звично ходять ті ж люди. Пуста алея Небесної сотні. З кожного дерева з фотографій дивляться загиблі в 2014-му. Поки проходив повз, придумав кричалку. Може знадобиться – “Зеленського в Ростов”. Але нікого немає навколо. Невже всі люди теж інфузорії?
І тут багатоголосся – я не чув слова здалеку, але зразу стало тепло на душі. Є все ж. Вдихнув на повні груди і пішов.
Ходив навколо людей на протесті, пам’ятаю уривки фраз:
– та нє канєц!
– у меня дома аптечка и …
– я от особисто говорю, я коли був погоджений зелений коридор…
– …ми не можемо допустити…
– а в класичній формі погодили?
– …ми боронили землю а років, а тут одним розчерком…
– …капітуляції України…
– …стрім ми так і не розігнали…
– …якщо у вашому місті збереться п’ятеро…
Сподіваюсь, українські війська відходячи не повертатимуться спинами.
Блог Антона Пендюра 