Гра – творець особистості

Або що ж це таке – гра

Після довгих роздумів я прийшов до того, що гра – це те, що ми робимо для забави і вдавано. Ні додати ні прибрати нічого з цього визначення вже не вдається.

***

Що означає “для забави”?

• Подобається процес а не результат
• Гра включає в себе ціль гри. Гра як самоціль
• Дозвілля а не робота
• Дофамін а не серотонін

***

Що означає “вдавано” (начебто, буцімто)?

• не необхідно для фізичного виживання і задоволення природних потреб природним шляхом.

Тобто може і допомагати вижити, але не природним способом. Як ви вже мабуть зрозуміли, протилежним поняттям до вдаваної діяльності будет природна.

***

І нарешті що значить “ми робимо”?

• гра – це діяльність. Не можна просто розмірковувати. Хоча б в розмірковуваннях потрібно щось робити. А краще – в реальності.

***

Повертаючись до визначення гри, я маю зробити ще одне важливе зауваження:

• Гра (у вузькому значенні) – це те, що ми робимо для забави І удавано
• Гра (в широкому значенні, можна навіть сказати ‘в переносному’) – для забави АБО удавано.

І коли різні люди говорять слово “гра”, то йдеться про дуже різні речі, але майже завжди щось між цими двома визначеннями.

***

Тепер можна легко розуміти фрази:

• “йому потрібен цей  виграш в покер, він має оплатити операцію хом’яку. Для нього це зовсім не гра” (і справді, він це заради результату робить, але за правилами не природніми, а удаваними, ігровими)
• “я зрозуміла, для тебе наші відносини –  просто гра” (тут ідеться про те, що хлопець заради забави І удавано 777 троянд приніс)
• “не можна переслідувати піхоту, занадто просто все виглядає. Вороги ведуть якусь свою гру” (і справді, цим ворогам напевне потрібен результат, і він відступає “удавано”. Так що це гра в широкому значенні)

***

Треба додати, що діяльність заради результату, але не природня, може бути ритуалом, а не грою. Я, якщо переходжу на іншу сторону вулиці після чорної кішки, схоже, все ж граю в гру. Хоча якийсь жорстокий обряд ініціації у древніх людей я б грою не назвав. Припустімо, якщо я його не пройду, меня вб’ють. Тоді для мене природньо його проходити. А от для тих, хто дивиться на обряд ініціації і вирішує чи вбивати чи дати мені статус дорослого, це – гра, бо для них тут все тільки начебто, а не на життя і насправді, і імовірно (хоча і печально) – для забави. 

***

Ось ознаки гри, які не потрапили у визначення, але для виявлення ігор корисні:

• свобода вийти із гри. Це необхідна умова удаваності. Без неї гра стає випробуванням або ритуалом.
• фіксирований простір діяльності, так зване. “поле гри”. Його наявність не обов’язкова, але корисна для гри – так легше відділити корисну діяльність від конкретної гри.
• фіксований час гри. Це теж корисно для відділення гри від не гри, але не теж необхідно. Гра цілком може бути нескінченною. Батьки дітей, які грають в онлайн-ігри це гарно розуміють. Теорія ігор теж вивчає нескінченні ігри, це дуже корисно для моделювання політики.
• прийняті всіми правила гри. Правила окреслюють границі можливих дій, як теж своєрідне “поле гри”. Тому це теж корисно для ігор, але не необхідно. Теорія ігор вивчає “відкриті” ігри, ті, де правила змінюються по ходу. 
• присутність невизначеності (напруженості). Так, без невизначеності не можна уявити собі гру. Вона вкрай важлива. Але вона є наслідком наявності свободи волі, а у мене уже виходить свобода волі із визначення гри. Тому додавати у визначення це окремо не потрібно.

***

Ще корисні ознаки, що допомагають знайти ігри безпосередньо в своєму житті або в культурі:

• Ігрова термінологія:
  • хід
  • гравець
  • іграшка
  • виграш
  • ставка
  • партія
  • рахунок
  • очки
  • фора
  • перемога
  • поразка
  • нічия
  • а також більш нові терміни – “чітер”, “манчкін”, “прокачка” і тд
• – фразеологізми, що походять від комп’ютерних або інших ігор:
  • астрономи оголосили тиждень чогось-там (коли чогось стало невиправдано багато)
  • хтось 80-го рівня (коли хтось дуже вправний в якійсь діяльності)
  • твій хід (коли після кпини очікуєш відповіді)
  • пройшов на максималках (коли пройшов якесь випробування в особливо важкій формі)

***

Добре, з визначенням гри визначились. 

***

“Так чому це гра створила людину, а не праця?” – незадоволено питає мене читач з м. Бармена, Прусія. Коротка відповідь така – тому що всяка праця – це завжди хід в грі. Якщо ж все ваше життя не містить гри, а лиш планову роботу – ви зомбі. Або робот. Або ще якась дивна істота, а не людина.

***

Якщо постійно займатись працею, що обумовлена природньо, то нема ніякої свободи волі, а значить – немає особистості. Так (я вважаю) можна описати лише тварин, і то не всіх. Але робота, як діяльність направлена на відтермінований результат, є і у тварин. Якісь білки ж на зиму жолуді запасають, і птахи гнізда в’ють.

Але якщо за природніми законами передбачити поведінку не вдасться, то є у істоти або свобода волі. Або хоча б випадковість поведінки. Припустімо, свобода волі. Значить, є діяльність, що не обумовлена природньо. А це і є моє поняття “удаваності”! 

***

Навіщо ж ця діяльність, що вона може дати в природніх умовах цінного? Або яке-небудь тренування, або виграш. Звісно, що еволюції вигідно дати дофаміну тому, хто грає в ігри, які дають тренування або корисний виграш. Наприклад, мисливцю хорошому додаємо мікрограм дофаміну, нехай ще більше любить полювання і несе купу м’яса в плем’я. Ось тут-то мисливець і відчув свій “fun”. До речі, більшість людських ігор тренує саме розум, а не фізичні вміння.

***

Згоден, що широке визначення гри у меня виходить. Але не тільки у мене, адже люди що виконують ролі в театрі, сами теж говорять, що вони грають. Тут буде доречним список діяльностей, участь в яких називається грою

• театр/кіно
• музика
• спорт/змагання
• штучні ігри (настольні, комп’ютерні або фізичні типу футболу)

***

А в наступних культурних діяльностях гра хоч не передбачається мовою, але все ж її наявність є достатньо прозорою. А якщо не є прозорою, то можна (теоретично) прочитати Хейзингу, він докладно про кожне написав. Але ми читати його звісно ж не будемо, просто судіть самі, часто в цих видах діяльності гра використовується як метафора.

Отже, ігрові види діяльності:

• любов/романтика/флірт
• війна/поєдинок
• суд
• політика
• філософія
• наука взагалі
• поезія
• танець
• міфи/казки/сторітеллінг/література/сценарії
• образотворче мистецтво

Крім того, творці розділу математики, що вивчає будь-які взаємодії людей з урахуванням їх діяльності у власних інтересах, чомусь же назвали її “теорією ігор”.

***

Тому я вважаю  таке широке розуміння ігор виправданим. І дійсно, воно дає свої плоди – тепер можна вивчати одними методами і знаходити величезні подібності в зовсім різних видах діяльності людей. 

***

А зараз я назву ці самі базисні ігри: 

• Гра в дослідника. Або гра в невідоме. Або “як довго я готовий витратити на дослідження, щоб весь інший час користуватись його плодами?”. В теорії ігор: Optimal stopping, Multi-armed bandit. Базові стратегії – “одружитись на першому зустрічному” і “шукати принца”. Це упередження цінності невідомого, в Великій 5-ці воно називається “відкритістю”
• Гра в інвестиції. Або гра в майбутнє. Або “як багато я готовий віддати тепер заради того, щоб отримати щось потім?”. Базові стратегії – “витиснути з себе все” і “ех, живем один раз”. Це упередження цінності майбутнього, в Великій 5-ці воно називається завтрішністю (або свідомісністю)
• Гра в справедливість. Або “як багато я готовий заплатити за справедливість?” Ultimatum game, cooperative bargaining game в теорії ігор. Базові стратегії – “моя хата скраю” і “і все ж вона крутиться”.
• Гра в екстраверта. Або “скільки я готовий витратити часу на обдумування дій, а скільки на самі дії?”. Базові стратегії – “заварити кашу” і ”7 раз відмір, 1 – відріж”. Виходить, екстраверсія – це упередження цінності дії, і те, наскільки людина екстраверт, є одним із параметрів Великої 5-ки.
• Гра в друзів і ворогів. Або “з ким проти кого”. Або “як багато я готовий і кому поступитись, щоб виявитись серед друзів посильніше проти ворогів послабше?”. Рідна гра для політики. Будь-яке притомне моделювання політики обов’язково включає варіанти цієї гри. Базові стратегії – “між крапельками” і “хоч кіл на голові теши”.
• Гра в обман. Або “вірю-не-вірю”. Або “скільки я можу собі дозволити діяти не в своїх інтересах, просто щоб заплутати ворогів?” Ігри типу Мафії, Among us. Базові стратегії – “карти на стіл” і “мутити воду”. 
• Гра у впевненість. Або “гра в авантюризм”. Або “скільки я можу собі дозволити поставити на, як здається, виграшний варіант?”. Базові стратегії – це “бика за роги” і “краще перегледіти, ніж недогледіти”. Тобто це упередження цінності ризику. І високий або низький “невротизм” в Великій 5-ці описує якраз схильність людини тій або іншій стратегії в цій грі.
• Гра в яструбів і голубів. Або “гра в порушення правил”. Або “чи готовий я ризикнути більше, ніж ворог?” В теорії ігор – Hawk-turtledove, Attrition game, Dollar auction, centipede game, Kuhn poker.  Ясно, що базові стратегії – “голуб миру” і “яструб війни”.
• Гра в любов. Або “скільки я особисто готовий віддати, щоб нам було краще”. В теорії ігор – prisoners dilemma, tragedy of commons, public goods, platonia dilemma, battle of sexes, el farol bar, cournot competition, gift-exchange. Базові стратегії – “щастя всім, і щоб ніхто не залишився ображеним” і “своя сорочка ближче до тіла”.  Це упередження цінності групи, у Великій 5-ці воно називаеться “згоджуваністю”. (Ось прекрасний аналіз цієї гри, причому сам аналіз поданий теж в виді гри, дуже перспективний підхід)

***

Звідки я взяв саме такі ігри? Якщо коротко, я намагаюсь кожну гру, що бачу в культурі, або штучну, розібрати на комбінацію неділимих ігор. Так, я взяв і узагальнив:

• Список відомих ігор в теорії ігор, 
• книгу з життєвими задачами пересічної людини, але в математичній формі(англ) (адже людина ці задачі не вирішує, вони не вирішувані. Люди просто шукають хороші рішення, випробовуючи різні варіанти. Тобто грають)
• Розширену версію опису особистості людини в психометрії – Велику п’ятірку. Ці всі риси особистості чітко виявляються стратегіями у визначених раніше іграх.
• Поширену в ігровій індустрії теорию чотирьох типів гравців Бартла(англ). Адже кожен із них є любителем певного типу ігор, тобто гравцем в певну базовую гру.
• “Людину граючу” Хейзінги. Це взагалі бездонне джерело знань, книга порівняно древня, але до цих пір залишається кращим і найґрунтовнішим філософським поглядом на світ з точки зору ігор.
• Теорію політики від Брюса Буено де Мескіти(англ).
• Та всі інші книги, статті, особистий досвід і в ігровій індустрії і особистий.

До речі, всіх запрошую запропонувати мені гру, що не схожа на одну з цих ігор (або їх комбінацію). 

***

Якщо і цей список ігор узагальнювати, то можна знайти взагалі уже загальні “ігри”, що є настільки загальними, що уже і іграми їх назвати не можна. Але вони присутні у всіх вищезгаданих іграх. Нехай вони будуть “коренями ігор”:

• “гра” з жертвою. Або “Чи потрібно жертвувати чимось заради чогось?”. Дійсно, в кожній грі, роблячи кожен хід, ми чимось жертвуємо заради чогось іншого, не будучи впевненими в правильності ходу.
• “гра” з випадковістю. Азартна гра. Тут невідоме непізнавано в принципі. Професори теорії ймовірності не сидять в казино. Але будь-яка гра, якщо б її можна було прорахувати, перестала б бути грою.
• “гра” з угадуванням ходу іншого гравця. Або “гра в телепатію”. Звісно, не в кожній грі є інші гравці, але якщо вони є, то їх ходи непогано б вгадати. Тут два головних види ігор – гра в координацію (Якщо мені треба робити те ж, що і іншим. В теорії ігор – Coordination game) і дискоординацію (Якщо мені потрібно робити не те, що іншим. Наприклад, ‘камінь-ножиці-папір’, гра в ‘угадай 2/3 середього’).
• “гра” з невідомим в загальному випадку. Або гра в науку. Невідоме може виявитись і випадковим, і волею інших гравців, і просто результатом дії правил (тобто природнім). Справжня наука, звісно, вивчає переважно закони природи (природне – правила гри реального світу). Але науці не чуже і вивчення випадкового (теорія ймовірності) і волі інших гравців (теорія ігор).

***

І взагалі, гіпотеза базових ігор, і того, що гра створила людину, тобто особистість – це велика і плідна тема, в подальшому я продовжу її досліджувати в своєму проекті “штучної психології” або “моделі людини”.

***

P.S. Замість післямови ось уривок з однієї з улюблених моїх казок Бормора:

– Там нічого нема,- перебив Шамбамбуклі, і простягнув Мазукті розібрану модель людини.

– Щоо?- не зрозумів Мазукта.

– Я відкрив. А там пусто. Ніякої унікальної сутності нема.

– А її там і не повинно буть,- засміявся Мазукта.- Це ж не справжня людина, а тільки модель.

(вся казка(рос))